Мешканці спальних районів Львова залишилися без води. Львів'янам масово почали відмикати водопостачання, бо ПАТ "Львівобленерго", який є приватним активом у руках одіозного олігарха, знеструмив "Львівводоканал". Про це повідомив голова фракції ВО "Свобода" у Львівській міській раді Любомир Мельничук.

Без електрики опинилися дві головні насосні станції міста. Через це повністю припинено водопостачання до споживачів Франківського району, Залізничного району, частину Сихівського (Новий Львів) району, мікрорайону Левандівка, обмеженого вулицями Широка, Сяйво, Рудненська. Крім того, водопостачання центральної частини Львова, вул. Привокзальної і прилеглих до неї вулиць відбувається з пониженим тиском.

"Це неприпустима ситуація, коли місто фактично стає заручником олігархів. На засіданні Колегії ЛМР свободівці вимагали розпочати процес повернення в державну власність ПАТ "Львівобленерго". І вже на найближчій сесії, 23 квітня, фракція "Свободи" у Львівській міській раді винесе на розгляд депутатів відповідну ухвалу", – наголосив Любомир Мельничук.

Мельничук Любомир Анатолійович

Три тисячі кілометрів дорогами війни

Наша поїздка почалася у Вербну неділю і мала за мету привезти на фронт пасхальні подарунки бійцям, до яких входив і приведений до робочого стану УАЗик, щоб хлопці могли доїжджати з передової. Взагалі, проблема «малого» транспорту є досить гострою, адже ганяти КРАЗ або «УРАЛ» для того, щоб привезти якусь дрібницю, або доставити кількох чоловік абсолютно нераціонально. Проїхавши місто Ізюм у Харківській області, зупинилися поснідати на горі Крем’янець біля готелю «На 7-ми вітрах». Там розташований меморіальний комплекс і капличка. 

Підійшовши до меморіального комплексу, прочитав вражаючу інформацію: «…Тут за визволення Ізюму та Ізюмського району загинуло 800 000 солдат…». Спочатку не повірив і перерахував нулі на табличці. Але все правильно, таки 800 тисяч життів поклали «наймудріші» радянські воєначальники тільки в одному місті Харківської області. Поневолі починаєш вірити у те, що при штурмі Донецького аеропорту та Дебальцевого росіяни живої сили не жаліли а також в останнє повідомлення авторитетного волонтера Тетяни Ричкової про те, що за період АТО втрати бойовиків майже в десять разів перевищують наші.
Далі поїхали по традиційному маршруту від Слов’янська до Щастя. Оскільки в ті дні постійно лив дощ, то можна було відчути всі радощі польового життя в негоду. Відразу ж стала зрозумілою необхідність на фронті гумаків, плащів і, взагалі, речей, які не промокають.

На цей раз, оскільки нібито перемир’я і не стріляють, то вдалося відвідати не тільки штаби батальйонів, бази і лінію другої оборони, але і саму передову. Останнє найважливіше, оскільки там найкраще бачиш наскільки важливі для бійців поїздки волонтерів.

Правда, «не стріляють» – м’яко сказано, бо приїхавши на знаменитий 29-й блокпост дізналися, що декілька годин тому бойовики групою у складі 10-ти чоловік атакували наших бійців. В результаті бою троє нападників загинуло, а одного взяли в полон. До речі, як розповсюджується паніка. В Лисичанську, який розташований за 30 км від блокпосту тут же поширилася чутка про те, що почався російський наступ. ЇЇ активно підкріпили бойовики, розіславши фейкове повідомлення про те, що 29-й блокпост уже взятий. І це в той час, коли військові до всього цього ставляться, як до рутинного інциденту.

Далі наш шлях лежав у Кримське, проте на 29-му блокпості на нас подивилися, як на не сповна розуму, сказавши, що дорога на Кримське замінована, і показавши на посадку метрів за 500, де розміщені позиції сепаратистів. Діюча ґрунтова дорога в селище розкисла до такого ступеню, що по ній з колісного транспорту міг проїхали або «УРАЛ», або БТР, яким, до речі, до нас і під’їхали бійці 80-ї бригади.

Далі ми поїхали на позиції другої лінії оборони. Між іншим, побут бійців у польових умовах на другій лінії оборони виглядає наступним чином. Зліва кухня, а з правої сторони вхід у бліндаж, перед ним кулемет.

Недалечко в кущах сепарська міна, що не розірвалася. До речі, міни відіграють у житті не тільки негативну роль. Так розказували, що на розтяжках в районі 29-го блокпосту підірвалося п’ять диких свиней. Бійці їх тут же пускали на шашлик, дражнячи димом сепарів на їхніх позиціях.

Слід зауважити, що бійці думають не тільки про матеріальне. Ось зруб каплички, яку вирішили спорудити солдати, що стоять в селі Капітановому. Як вони сказали – на згадку про себе.

Об’їхавши з десяток точок та розвізши подарунки, необхідні речі та передачі від рідних, нарешті попадаємо в Попасну – фронтове місто. Власне, фронтове, а не прифронтове, бо сюди прийшов «русский мир» у всій красі, адже до позицій сепарів не більше трьох кілометрів.

Тут ми зустріли автомобілі з місією ОБСЄ. Правда зустрічали їх і на інших дорогах. І що характерно, де б і з ким би з наших військових ми не говорили, всі від рядового солдата до підполковника характеризували цю місію не інакше, як російську розвідку. Бо скрізь сценарій однаковий. За 15 хвилин перед приїздом місії обстріли повністю припиняються, а через пів години після від’їзду відновлюються. І що характерно, значно точніше по об’єктах біля яких місія побувала. Така думка витає скрізь.
Від’їхавши від Попасної кілометр-півтора по шоссе, ми проїхати не змогли і гостинні господарі з передової нам подали гусеничне таксі.

Вилізаємо на броню і їдемо на позиції, за якими закінчується наша територія і починається нейтральна смуга. 

Комфорт поїздки полягає в тому, що ніхто не стріляє і тому благополучно приїхали. У цій посадці наша лінія оборони. Суцільний ряд окопів, капонірів і траншей. Посадка в далині (метрів за 500) це вже лінія оборони сепаратистів. Тому мені в моїй червоній куртці ґречно порадили за кущі на нейтральну смугу не показуватись і уважно дивитися під ноги.

Живуть наші хлопці на передовій не просто так, а в готелі «Хілтон» (військово-польовий варіант, біля входу кухня).

Ось так виглядає номер у цьому готелі зсередини. Бувалі бійці кажуть, що спиться в бліндажі дуже добре, бо рідна земля благословляє.

Пороздававши подарунки, поспілкувавшись з бійцями і пообідавши гороховим супом з тушонкою, яким нас від душі почастували господарі, ми попрощались, залізли на броню БМП, якою нас підкинули назад до нашого бусика. Возив нас, до речі, бравий лейтенант з фронтового випуску Львівської академії сухопутних військ.
І ніщо так не зігрівало душу і не вселяло такої впевненості, як оці бійці і командири на передовій, які спокійно і без жодного надриву говорили одне: «Ми звідси не підемо, нехай ніхто не думає». А ще впевненості додавав вигляд оцього танчика, як любовно називають танк бійці, який при потребі миттєво може розвернути ствол в сторону сусідньої посадки і пояснити сепарам, що вони не мають рації.

А ось і командир танку. Закоханий хлопець не розповідає з таким захопленням про кохану дівчину, як це молодий чоловік з Кіровограда про свій танк. Яка у нього стабілізація, який у нього наводчик, як легко заводиться… Одним словом нема в світі кращого танка, ніж його.

Пороздававши все, що привезли і попрощавшись, вирушаємо додому. Проїхавши загалом десь більше 3000 км по дорозі натрапляємо на ще одну приємну несподіванку. На Рівненщині, де ми снідали, господарі кафе, дізнавшись, що ми волонтери і їдемо з зони АТО, категорично відмовилися взяти гроші за сніданок. Приємно не те, що зекономили гроші, а те, що скрізь є люди, як готові допомогти, чим можуть.

Незважаючи на перемир’я, в яке не дуже хто вірить, треба розуміти, що на фронті живуть люди в умовах, скажемо, специфічних, які потребують нашої уваги і маленької допомоги. І ми зобов’язані це робити і пам’ятати, що всі наші проблеми, які нам здаються невирішальними – дріб’язок в порівнянні з тими, що вирішують люди на фронті. Адже них слова «Слава Україні!» не просто гасло, а стиль і сенс життя.

Кужелюк Юрій Анатолійович

Депутат Львівської міської ради, один з лідерів «Народного Контролю» та керівник «Народної Самооборони» Валерій Веремчук наголошує, що оскільки є нарікання з боку громадян на бездіяльність правоохоронців у Шевченківському райвідділі, то негайно мають бути прийняті відповідні кадрові рішення.

«Якщо самі керівники Шевченківського райвідділу не дають собі ради, ми будемо звертатися до керівника обласної міліції Дмитра Загарії, до керівника міської міліції, щоби вони підібрали такі кадри, які зможуть ефективно працювати у цьому районі. Варто пам’ятати, правоохоронцям ніколи не вдасться відновити довіру до себе, якщо на місцях будуть бездіяльні керівники», – заакцентував Валерій Веремчук. 

Зі слів мешканців, у Шевченківському районі Львова досі не розкрито низку резонансних злочинів. Також тутешні жителі нарікають, що вулиці не патрулюють правоохоронці. Відтак, жителі цього району вимагають від міліціонерів належно виконувати свої обов’язки.

«Вечорами стало дуже небезпечно ходити вулицями. Навіть  серед білого дня в районі 30-ї школи дівчинці злодійка зняла з вух золоті сережки. Батьки дівчинки написали заяву в міліцію, сказали, що її опитають, покажуть їй фотографію, але вже минув тиждень, а дівчинку працівники міліції ще не опитували. Більше того, кожен день у нас в районі щось стається: як не грабують магазин, то зливають бензин в машинах, вибивають скло, крадуть номери, виривають сумки на зупинці. Підприємці вже навіть не хочуть звертатися в міліцію, кажуть, вони не шукають», – розповідає координатор «Народного Контролю» Олена Харілова.

У свою чергу журналістів «Народного Контролю» головний міліціонер Львова Павло Герасим запевнив, мовляв, якщо ситуація у Шевченківському районі не зміниться, то не виключно, що таки відбудеться «чистка кадрів». 

«Громадяни, які відчувають, що в них недостатньо міліція реагує на злочини, мають, принаймні, зателефонували до мене або прийти на прийом. Я вам обіцяю, що зверну більшу увагу на Шевченківський район. Ми підсилимо його іншими нарядами. Я також звернуся до громадських формувань», – резюмував Павло Герасим.

Раніше такий стан прокурор міста Львова Андрій Гнатів у інтерв’ю у газеті «Львівська пошта» пояснив неналежною профілактичною роботою правоохоронців району та постійною ротацією кадрів у Шевченківському райвідділі міліції: «Відсутність стабільності на руку злочинцям, тому ситуацію треба якнайшвидше виправляти».

Додамо, раніше волонтери «Народної Самооборони» активно співпрацювали з Шевченківським райвідділом. Втім, нове керівництво виселило активістів з приміщення райвідділу, і, відповідно, не захотіло співпрацювати з волонтерами.

Веремчук Валерій Миколайович

За сприяння депутата ЛМР ВО «Свобода» Андріяна Гутника у рамкахблагодійної акції "Наповнимо Великодній кошик разом" було передано необхідні речі для Львівського геріатричного пансіонату (будинку для престарілих людей).

Загалом у даному закладі  проживає близько 400 людей, 80 з яких перебувають у лежачому стані та потребують постійного догляду. Це люди, які мають працездатних дітей, або близьких родичів, проте важкі життєві історії об’єднали їх разом у будинку для престарілих.Робочий персонал – це лише 141 особа.

«Великдень – це свято, яке приносить у наші сім´ї злагоду, закликає творити добрі діла та бути милосердним. Цього року напередодні великого християнського свята ми хотіли підтримати людей, які потребують нашої допомоги. Відтак, протягом місяця у рамках даної благодійної акціївідбувався збір необхідних речей для львівського будинку для престарілих людей.На прохання керівництва закладу було передано лавки для відпочинку старших людей та інші необхідні речі. Також, завдяки небайдужим львів'янам було зібрано 2 641,00 грн., на які були придбані медикаменти. Висловлюю щиру подяку усім хто відгукнувся та приєднався до спільної хорошої справи!», - розповів організатор заходу свободівець Андріян Гутник.

Нагадаємо, що з 18 березня по 11 квітня у Аквапарку «Пляж» у рамках благодійного проекту «Наповнимо Великодній кошик разом» відбувався збір речей для Львівського геріатричного пансіонату. Відтак, усі бажаючі могли принести необхідні речі (згідно опублікованого списку) та долучитись до благодійного заходу.

Гутник Андріян Юрійович

Активісти Львівського УДАРу організували передвеликодню толоку у лісопарку Зубра (Сихівський ліс).

Близько п’ятдесяти ударівців Львова взяли участь в уже традиційному перед великодньому прибиранні від сміття лісопарку «Зубра», який знаходиться в Сихівському масиві міста. Активісти прибирали ліс від побутового сміття та «слідів відпочинку» містян. Усе зібране сміття ударівці вивезли на сміттєзвалище.

«В українців є гарна традиція – щоб на Великдень наша земля була чистою і для цього ми всі разом організовуємось та прибираємо наші вулиці, наше місто. Щоб справді на ці свята було навколо чисто й гарно, і що ми могли радіти святам, а не дивитись на засмічені території», - відзначив голова виконкому Львівського УДАРу Володимир Маліновський.

Голова Львівської обласної організації, УДАР, депутат ЛМР Петро Адамик повідомив, що така передвеликодня толока є традиційною для львівських ударівців.

«Ми уже не вперше перед Великоднем, в «Чистий четвер» впорядковуємо вулиці та парки нашого міста, бо розуміємо, що чисте місто – це справа не лише комунальних служб міста, але й кожного львів’янина. Тому, крім того, що ми й справді сьогодні зробили частинку нашого міста чистішою та охайнішою, ми даємо приклад і закликаємо інші громадські організації, політичні партії, звичайних мешканців Львова також виходити і прибирати наше місто. Адже лише таким чином ми зробимо наше місто справді охайним та європейським», – відзначив Петро Адамик.

 Адамик Петро Михайлович

Звіт про виконання депутатських повноважень за 2010 -2015 роки

Семущак Тарас Романович

Звіт про виконання депутатських повноважень за 2010 -2015 роки

Рікота Андрій Юрійович

У Львові з ініціативи депутата Львівської міської ради від ВО "Свобода" Андріана Гутника розпочалися роботи з озеленення території біля озера по вул. Симоненка.

Волонтери разом з працівниками бібліотеки для дітей № 19 та навчально-виховного комплексу ім. Василя Симоненка, а також усіма небайдужими мешканцями посадили понад сотню дерев.

Ініціатор заходу Андріан Гутник зазначив, що роботи відбувались спільно з фахівцями, які навчали усіх учасників не тільки правильно висаджувати хвойні, декоративні дерева та рослини, але й роз’яснювали, як правильно за ними доглядати у майбутньому. "Адже посадити дерево може кожен з нас, проте і в майбутньому за ними потрібний певний догляд", – наголосив депутат Львівської міської ради

"Озеленення цієї території ми здійснюємо у комплексі з проведенням інших робіт для покращення благоустрою мікрорайону. Тож разом з волонтерами та учнями школи № 46 ми посадили дерева на відновленій пішохідній алеї вздовж стадіону цього навчального закладу. Сьогодні ми разом зі спеціалістами та усіма небайдужими активними львів'янами розпочали роботи з озеленення території біля озера на вул. Симоненка. Приємно здивувала та кількість людей, навіть цілих сімей, які, незважаючи на несприятливу погоду, прийшли допомогти. Висловлюю щиру подяку усім учасниками заходу.

Саме з думкою про майбутнє молоді ми ініціюємо такі проекти, і саме вони повинні розділяти відповідальність за підтримку порядку та чистоти нашого міста", – зазначив Андріан Гутник.

Гутник Андріян Юрійович

Почесну місію підняти прапор над Ратушею міста було доручено депутатам 1-го демократичного скликання Зиновію Саляку та Мар’яні Долинській, депутатам 6-го скликання Львівської міської ради Тарасу Семущаку та Андрію Хомицькому, а також учням львівських шкіл Ганні Ярезі (учениці 11 класу середньої загальноосвітньої школи №82) та Сергію Савіну (учню 11 класу Львівського фізико-математичного ліцею).

Як розповів депутат Львівської міської ради, член депутатської групи «Львів європейський Тарас Семущак:

«В ті часи не було відомо чи сесія Львівської міської ради затвердить ухвалу

про підняття українського національного прапора. На площі Ринок зібралось понад 30 тисяч людей. Ми сподівались, що депутати новообраної міської Ради не побояться можливої реакції тоталітарної системи та проголосують за офіційне визнання та використання українського національного прапору.

Адже на цей час уже декілька років патріоти з національними стягами відвідували могили героїв, спільно молились, часто під наглядом КҐБ.

Після виходу з підпілля Української греко-католицької церкви, велелюдних маніфестацій віруючих за легалізацію УГКЦ, захоплення 29 жовтня 1989 року та піврічне утримання Преображенської церкви, молебні стали велелюдними, їхня просвітницька місія була неоціненна. За використання української символіки багато молоді затримувала «сов’єцка» міліція.

Коли національний стяг підняли над Ратушею прийшло усвідомлення у невідворотності змін у суспільстві. Саме ця подія змінила багатьох нерішучих людей та надала їм сили та впевненості до боротьби за свою державу. Цього року на освячення прапора в Преображенській церкві зібралась сотня достойників, поріділи ряди депутатів першого демократичного скликання, когось вже немає, комусь не дозволяє вік, випав сніг, заразились вірусом байдужості. З висоти Ратуші, я бачив практично порожню Площу Ринок в голові промайнув вислів нашого світоча, 150-ту річницю від дня народження якого ми відзначаємо цього року, Митрополита Андрея Шептицького: «Не потоком шумних галасливих фраз,а тихою невтомною працею любіть Україну».

Серце наповнювала радість, коли бачив світлі радісні обличчя наших молодих хлопців-воїнів у камуфляжах, що вже побували в зоні АТО, їхні очі сяяли, вони були горді, що їм доручили бути почесною вартою державного прапору.

Семущак Тарас Романович

3 квітня 1990 року на сесії Львівської міської ради, депутати першого демократичного скликання прийняли рішення підняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. У 2015 році відзначаємо 25-ту річницю підняття Національного Українського прапора над Львівською Ратушею. 

Депутат Львівської міської ради, член депутатської групи «Львів європейський» Тарас Семущак провів зустрічі з учнями гімназії «Євшан», СШ №40, СШ №18.

У своєму вступному слові перед дітьми та вчителями зазначив:

«Українці активно борються за відновлення історичної справедливості, за право вивчати правдиву історію свого народу, за право возвеличувати та шанувати народних героїв, за право мати свою українську за духом віру та церкву. Саме діти повинні формувати українську націю та не забувати Героїв України, які віддають своє життя за неї»

Семущак Тарас Романович