×

Попередження

Неможливо завантажити XML-файл

Коронавірус і Ми. Думки депутата Ю. Кужелюка

Вірус в Україні розповсюджується. Кількість госпіталізованих росте. Навіть наш міністр змушений відкласти закупівлю захисних костюмів у Китаї та надсилати анафему медреформі і заговорити про загрозу другої хвилі та критичну наповненість лікарень. Але про владу не будемо, про неї не говорив лише лінивий. Тут все ясно. Врешті, що хотіли те і маємо. Міністр медицини, який і дня не працював у медицині, міністр освіти – ректор плагіатор, міністр оборони – пенсіонер. Результати будуть очікувані.

Давайте трохи про нас, бо скільки б не нарікати на владу, китайців та зубожіння біда приходить до кожного індивідуально. І розплачуватись за все приходиться самому. Отож згадаймо події тримісячної давності. «До нас везуть з Китаю заражених. Не пустимо в наше село, місто, вулицю. Перекриваємо дороги, носимося з шинами, навіть замовляємо молебні за порятунок нашого села від невідомо чого.» Звичайно ж і місцеві депутати грудьми стають на захист підопічних територій і переможно рапортують: «Добилися, захистили, не пустили, виборці запам’ятайте мене, ім’я рек». На всі аргументи опам’ятатися – крик і улюлюкання активістів. Апофеоз – Нові Санжари. До речі, у Шклі, де відмовили у прийомі краян з Китаю, зараз 29 інфікованих і 33 підозри, а у Нових Санжарах, де їх все таки розмістили – жодного інфікованого і жодної підозри. Цікаво, правда ж, панове захисники?

Пройшло трохи часу. І що ж, коли біда дійсно прийшла? З однієї сторони, заражені, госпіталізовані, померлі і їхня кількість зростає. Перевтомлені медики, лікарні, що заповнюються. З іншої – натовпи людей на кордонах, ігнорування маскового режиму, компанії, дискотеки, шашлики тощо. І причина дуже-дуже поважна – ми втомилися від карантину. Ніби хвороба буде на це буде дивитися. Втомилися і все, і тупнемо ногою.

Взагалі дивно. Ще рік тому ми всі дуже втомилися від війни, особливо ті, хто сам не воював і фронту не допомагав, а від армії відмазувався. Тому треба, щоб війна просто щезла і все. Завтра зранку. Пройшов рік, зведення з фронту не пропали, але втома від війни непомітно перетворилася у втому від карантину. Проте чомусь вірус не щезає, а набирає обороти. Чому він не щезає, адже ми втомилися?! Цікаво від чого ми ще втомимося через якийсь час? І коли нарешті прийде до кожного прозріння, що від твоєї втоми ні природа, ні оточуюча ситуація не зміняться, і що світу «начхати», вибачте на слові, на твою втому, і постраждаєш лише сам? І нічого потім буде плакати, що знов прийшли москалі, або помер хтось з твоїх близьких.

І взагалі, оглянувшись на три місяці, чи не повинно стати соромно за те що витворяли і говорили тоді? І чи не пора нарешті перестати бути вічно втомленим і зневіреним. А навчитись жити в цьому байдужому і жорстокому, але все ж хорошому світі.

Примітка: Публікації в рубриці "Трибуна депутата" є відображенням суб’єктивної позиції авторів та можуть не збігатися з офіційною позицією  Львівської міської ради.