×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 125
Неможливо завантажити XML-файл

«Місто – це не комерційне підприємство. Це – бюро послуг для його жителів»- Володимир Гірняк

b_250_0_16777215_00_images_stories_deputaty_6_sklykannya_girnyak1.jpgРозмова з Володимиром Гірняком, депутатом Львівської міськради

- Роками точаться суперечки між прихильниками концепції міста як комерційного підприємства і міста як структури для обслуговування населення. Який принцип сповідуєте Ви?

- Моя думка однозначна. Місто – це не комерційне підприємство. Це, образно кажучи бюро послуг для його жителів. Яка потреба в тому, аби міська влада зав’язувала на собі комерційні проекти в тій чи іншій формі, якщо з цим успішно може справитися приватний бізнес. А вже податки, які надійдуть у міську казну від його діяльності, місто може використовувати з метою вирішення тих чи інших першочергових комунальних проблем. Не відкрию Америку, коли скажу, що зручність ведення бізнесу прямо пропорційна надходженням до бюджету. В принципі, це розуміють навіть студенти економічного факультету, проте часом вперто не хочуть розуміти чиновники. І не лише у Львові.


- Вам доводилося займатися бізнес-проектами, Ви тісно контактуєте із цим середовищем. Наскільки воно задоволене умовами, створеними для нього у Львові?

- Що головне для бізнесу? В першу чергу, щоб йому не заважали розвиватися і щоб існували чіткі правила, однакові для всіх суб’єктів ринку. Тобто, якщо я хочу збудувати, скажімо, готель, то маю потратити для цього не більше зусиль і часу, ніж мій гіпотетичний конкурент. А як це виглядає у нас. Хтось вирішує свої питання протягом місяця-двох, а комусь для цього потрібні роки. І, що важливо, це стосується не лише бізнесу, а й приватних осіб. Не раз людині доводиться роками оббивати пороги чиновницьких кабінетів, аби використати законне право і приватизувати, умовно кажучи, дві сотки присадибної території. 

- Така ситуація не є новиною для тих хто мав справу із нашими владоможцями. Питання в тому, як змусити їх діяти інакше.

- На останній сесії міської ради ми створили спеціальну комісію, яку я очолив. Це - тимчасова контрольна комісія з питань дотримання законності при розгляданні документів та судовій практиці виконавчих органів міської ради. Будемо з’ясовувати, що і кому заважає в оптимальні терміни задовольняти – законні права громадян; чому ті чи інші документи роками місяцями не виносяться на сесію міської ради чи в останній момент зникають з порядку денного. Повірте, що таких моментів доволі багато. Як на мене, зруйнувати таку тенденцію можна двома кроками. По-перше, потрібно встановити чіткі терміни розгляду документів від юридичних чи фізичних осіб. Наприклад, будь-яка заява, подана у Ратушу має розглядатися протягом 30 днів. І за наслідками розгляду має бути рішення – позитивне чи негативне в разі, якщо деякі бажання громадянина не відповідають законодавству. По-друге, має бути персоніфіковано відповідальність за це чи інше рішення. Бо будь це сесія чи виконком – усе це колегіальні органи. А так під кожним рішенням має бути відповідальний підпис конкретної людини. Якщо цей чиновник порушив законодавство та обмежив законні права жителя міста, той отримає можливість відстояти свою правоту у судовому порядку. Після таких змін багато хто задумається, чи варто влаштовувати бюрократичну тяганину. Не кажу вже про корупційні моменти.

- Ви для прикладу згадали про будівництво готелів, але це справді серйозна проблема у місті, яка стосується далеко не лише їх. Ледь не кожне друге будівництво у Львові супроводжується скандалами…

- У цій ситуації, звичайно, можна розбиратися окремо з кожним епізодом, але це малоефективний шлях. Треба дивитися в корінь проблеми. У нас не має генерального плану, не має стратегічного бачення, як має розвиватися Львів, у тому числі й стосовно того, де і що можна будувати, а де ні. Аби не доводити ситуацію до конфліктів між бізнесом і рештою громадян, потрібно чітко і прозоро визначити ділянки, де можлива забудова, ділянки під зелену зону, місця для дитячого відпочинку. І розвивати місто, маючи чітко окреслену його візію. 

Зрозуміло, що місто має розвиватися. Але водночас зрозумілим і природнім є обурення мешканців, які хочуть бачити під своїми вікнами не будівельні крани, а дерева. У розвинених містах світу, як десь побачать пару вільних квадратних метрів, намагаються розбити там на них скверик. У нас – забудувати. Сьогодні у майже мільйонному Львові лише 28 парків і скверів. Не потрібно розбивати новий Стрийський парк, але в кожному мікрорайоні мають бути оази для відпочинку. Плюс необхідно чітко встановити межі зелених зон, аби унеможливити конфлікти, які у нас відбуваються довкола Снопківського парку чи Парку культури. 

І, зрозуміло, що навіть дозволена забудова в центральній частині міста має відбуватися цивілізовано і органічно вплітатися в архітектурний ансамбль, чого ми, на жаль, часто не спостерігаємо. Хоча, як на мене, у Львові є всі можливості для реалізації концептуальних ідей найамбітніших архітекторів. Є ж прекрасний, великий і неосвоєний район довкола «Арени-Львів». Будь-ласка, будуйте і творіть, бо у центр однаково всього не втиснеш.

- Ви говорите, начебто, про очевидні речі. Хіба влада теж цього не бачить?

- Розумієте, отака невизначеність і неконкретність дає чиновникам широкий простір для маневрів, не завжди, зауважу, чесних. І маємо ситуацію із дозволами на будівництво чи з іншими дозвільними документами, як у тій дитячій лічилці: «Тому дам, тому дам, а тому не дам». До того ж, усе це дозволяє спекулювати громадською думкою. От не сподобався комусь на верху підприємець Х, який може й хоче зробити добру справу, щось збудувати, створити робочі місця. Тут як тут виникають з протестами кілька обурених мешканців. І влада з радістю підтримує протест проти нелюбого їй підприємця. Мотивація при цьому доволі лукава: мовляв, ми ж робимо те, що хочуть люди». Насправді, це, ще раз наголошую, спекуляції. І вони були б неможливими, якби місто мало чіткий план свого розвитку. 

Але я хочу додати ще один вкрай негативний момент. Часто влада, свідомо чи ні вбиває клин і сіє ненависть між бізнесом і жителями міста. Інколи бізнесменів зображають мало не дідьками з рогами. Замість того, аби пояснити людям, що розвиток бізнесу – це необхідна і найважливіша умова для розвитку міста, а значить і для покращення життя його мешканців. 

- Говорячи про бізнес, не можна пройти повз один цікавий момент. Влада позиціонує Львів, як місто, що відкрите для світу. Але вже давно ми не чули про серйозні наміри потужних компаній інвестувати у Львів. У чому причина?

- Можна, звичайно, все списати на ситуацію в державі. Загальноукраїнська нестабільність – це, зрозуміло, негативний фактор для потенційних інвесторів, однак несправедливо було б усе спихати тільки на це. Чому у Львів не йде інвестор? У мене зустрічне питання: що робить Львів, аби цей інвестор прийшов? У Ратуші більше зайняті картинкою для туристів, аніж серйозною міжнародною співпрацею. Місто має можливості і, зрештою, мусить активно вивчати західні ринки, аналізувати, які компанії готові розвивати свої виробничі потужності у Східній Європі, і самому пропонувати адекватні варіанти співпраці. Наприклад, ми вам ділянку під виробництво, а ви – стільки то робочих місць і, відповідно, податків. Керівництво Львова має нарешті зрозуміти, що мільйонне місто не може якісно існувати і розвиватися виключно на туризмі чи навіть на IT-технологіях.

І тут ми повертаємося до того, з чого розпочинали нашу розмову. Немає стратегічного бачення, як має розвиватися Львів. Інколи складається враження, що тим, хто сьогодні вирішує його долю, байдуже, в якому місті житимуть його діти та онуки. Хіба, що вони не бачать їх у цьому місті. І тому звичайний працьовитий львів’янин не знає, які умови йому завтра виставлять комунальні підприємства, як у черговий раз перетасують транспортні маршрути, чи доведеться завтра шукати заробіток закордоном, чи можливо і в нас з’являться підприємства з гідними умовами праці. Підсумую, можливо, дещо пафосно, але я насправді так вважаю: славне минуле Львова заслуговує на те, що б у міста було велике майбутнє.

Матеріали взяті із інтернет-видання «Новий погляд»